Головна Вакцинація Вакцинація. Чому так боляче?

Вакцинація. Чому так боляче?

0 2356
Вакцинація

За офіційною статистикою, сьогодні в Україні щонайменше 30% дітей не проходять профілактичної вакцинації. Реальної ж картини не знає ніхто, оскільки батьки не завжди офіційно оформляють відмову від щеплень…

Вакцинація покликана захищати населення, створюючи «імунний щит» від вірусних і бактерійних інфекцій. Та ЗМІ рясніють повідомленнями про випадки ускладнень у дітей після вакцинації. Саме страх перед ускладненнями змушує батьків відмовлятися від щеплень. «Мамин клуб» спробував розібратися в ситуації і відповісти на запитання, які не дають спокою батькам під час прийняття рішення: щепити дитину чи ні? Одразу обумовимо, що не ставимо за мету нікого агітувати – лишень подати якомога повнішу інформацію.

Що таке щеплення?

Сьогодні до «Календаря профілактичних щеплень в Україні» входять щеплення від: туберкульозу, гепатиту В, дифтерії, правця, кашлюку, кору, краснухи, паротиту, поліомієліту та гемофільної інфекції. Наскільки важкі і небезпечні ці хвороби, «Мамин клуб» розповідатиме в серії статей у наступних номерах. Зараз же зупинимося на самому процесі вакцинації.

Під час щеплення (вакцинації або імунізації) здоровій дитині підшкірно, внутрішньом’язево або орально вводять компоненти вірусної чи мікробної клітини. Ці компоненти, звісно, є ослабленими або взагалі «вбитими» мікроорганізмами. Їх завдання – змусити імунну систему виробити відповідні антитіла і тим самим захистити організм від інфекції.

Але не кожен організм здатен виробляти імунітет на вакцинальні антигени – це факт! Як фактом є і те, що в деяких людей є від природи сильний імунітет, «прописаний» на генетичному рівні (наприклад, є люди, котрі ніколи не захворіють на СНІД).

Слово «вакцина» походить від латинського vacca, що означає «корова». Саме корові, вірніше коров’ячій віспі, людство завдячує винаходом першої вакцини. У 1796 році Едвард Дженнер виявив, що на відміну від смертельної натуральної віспи (коли 75% захворювань закінчувалися смертю), коров’ячу люди переносять легко, а імунітет, вироблений у наслідок перенесеної інфекції створює захист від натуральної віспи. І виготовив на основі вірусу коров’ячої віспи вакцину від віспи натуральної.

Сьогодні в Україні вакцинація має чітко прописаний порядок проведення, описаний в Наказі №595 МОЗ:

– Згідно із цим Наказом, перед вакцинацією лікар оглядає дитину, заміряє температуру (вона повинна бути не вищою за 36,9°С), інформує батьків про необхідність проведення вакцинації і дає свій дозвіл, – розповідає Людмила Бобер, к. мед. наук, педіатр-імунолог «Західноукраїнського спеціалізованого дитячого медичного центру». – Лікар розповідає батькам про можливі реакції, ускладнення та про симптоми їх прояву, вчить батьків, як необхідно реагувати на симптоми в поствакцинальний період і, що дуже важливо, наголошує про повторний огляд дитини через годину після введення вакцини. Адже найнебезпечніші реакції виникають у найближчу годину після введення не тільки вакцини, а й будь-якого медикаменту. Після цього батьків із дитиною скеровують до вакцинального кабінету, де їм показують інструкції до вакцин, котрі використовуватимуть, і батьки підписують свою згоду на проведення вакцинації. Якщо батьки хочуть придбати іншу (комерційну) вакцину, тоді за рецептом лікаря вони купують її в аптеці та в спеціальному контейнері доставляють до вакцинального кабінету.

Основні вимоги до вакцинального процесу – це:

  • здорова перед вакцинацією дитина;
  • якісна вакцина, під час транспортування та зберігання якої не порушувався температурний режим;
  • професійно навчений медперсонал, який володіє повною інформацією про вакцинацію та окрему вакцину;
  • ведення вакцинального процесу педіатром, сімейним лікарем.

При цьому Людмила Бобер вважає, що українські інструкції є занадто «перестрахованими»:

– На заході, якщо дитину з нежиттю і температурою 37,5°С батьки привели до сімейного лікаря, той призначає лікування і одночасно скеровує дитину до вакцинального кабінету, якщо за календарем прийшов час робити щеплення, – говорить Людмила Йосипівна. – Для західного світу це нормальна процедура, бо доведено, що з вірусною інфекцією працює одна частина імунної системи, а з вакцинальними антигенами – інша. Імунна система людини одномоментно здатна реагувати на безліч (від 100 тис. до 1 млн.) антигенів.

«Жива» чи «вбита»?

Усі вакцини поділяються на «живі» та інактивовані («вбиті»).

«Живі» вакцини виготовляються на основі ослаблених штамів мікроорганізмів. Вакцинний штам після введення розмножується в організмі, щоб його могли «побачити» клітини імунної системи, і викликає «відповідь». Клінічних проявів захворювання, здебільшого, не виникає, але в окремих випадках можуть бути слабкі прояви захворювання, проти якого проводилося щеплення. Після нього у щеплених людей виробляється, зазвичай, стійкий імунітет.

Інактивовані вакцини бувають: корпускулярними (інактивовані хімічним або фізичним способом бактерії та віруси), хімічними (створюються з антигенних компонентів, вилучених з мікробної клітини), рекомбінантними (коли генетичний матеріал мікроорганізму вбудовують для розмноження у дріжджові клітини) та анатоксинами (препарати, виготовлені з токсинів, котрі не мають виражених токсичних властивостей, але здатні провокувати вироблення антитіл, які блокуватимуть токсини природної інфекції, як у випадку з дифтерією).

Різні вакцини викликають імунітет різної стійкості. При цьому жодна з них не може позмагатися зі справжнім вірусом: тобто, якщо людина перехворіла на якийсь вірус і одужала, тоді вона матиме найстійкіший імунітет. Хоча останнім часом ми зустрічаємося з такими клінічними феноменами, коли дитина хворіє, наприклад, кором або вітрянкою двічі.

– На першому місці з ефективності стоять «живі» вакцини, слабший імунітет виробляють «вбиті» вакцини, – запевняє Ярема Возниця, к. мед. наук, завідувач педіатричного відділення «Західноукраїнського спеціалізованого дитячого медичного центру». – Однак категорично заборонено щепити «живими» вакцинами дітей з вродженим імунодефіцитом та хворих на СНІД.

Сьогодні фармацевти націлені на виробництво максимально очищених вакцин. Незважаючи на те, що вони виробляють менш тривалий поствакцинальний імунітет і потребують регулярних ревакцинацій.

– Ми говоримо, що «жива» вакцина проти поліомієліту – одна з найнебезпечніших сьогодні. Але тільки вона може зупинити епідемію хвороби, проти якої немає ліків і яка у 10-15% захворювань закінчується смертю, а у понад 50% – інвалідністю. «Вбита» вакцина епідемію не зупинить, – говорить педіатр-імунолог Людмила Бобер. – Тому, якщо в такій країні, як наша, де дуже великий відсоток невакцинованих людей, виникне хоча б один підтверджений випадок поліомієліту, то всіх (і дітей, і дорослих) будуть вакцинувати «живою» вакциною. Тільки за допомогою живої поліомієлітної вакцини було зупинено спалах поліомієліту в Таджикістані в 2010 році. На разі ж, згідно з Календарем, дітей двічі щеплять «вбитою» вакциною, і лише третю ревакцинацію проводять «живою», котра в такому випадку є безпечною, адже організм вже виробив імунітет. У масштабах країни за рахунок цієї третьої «живої» вакцини держава економить суттєві гроші (порівняйте: вартість однієї дози «вбитої» поліомієлітної вакцини – 150-200 грн., а «живої» – 2 грн.). Проте в усіх країнах світу на випадок епідемії є запас «живої» поліомієлітної вакцини.

Склад вакцини

Питання складу вакцин є одним із «козирних» для противників вакцинації. Дійсно, крім основних, до вакцини можуть входити допоміжні компоненти: сорбенти, консерванти, наповнювачі, стабілізатори, антибіотики. Але ці речовини використовують при виробництві більшості медпрепаратів – прочитайте склад будь-якого антибіотика чи навіть таблетованих вітамінів. У вакцинах ці препарати містяться у допустимих дозах і не можуть зашкодити організму:

– Ніхто би не стабілізував вакцини такими речовинами, котрі можуть спровокувати важку клінічну ситуацію для організму, – констатує Людмила Бобер.

Найчастіше батьків «залякують» використанням у вакцинах гідроксиду алюмінію. Але при цьому, найчастіше використовують аргументацію впливу на організм людини інших (розчинних!) сполук алюмінію – хлориду, фториду, нітрату, сульфату тощо. Щодо гідроксиду алюмінію, то він не розчиняється у воді і саме завдяки цій властивості виконує у вакцинах роль ад’юванта – речовини, котра підсилює імунну відповідь організму, збільшує вироблення антитіл. Наразі науковці не знайшли йому ефективного замінника.

Одно- чи багатокомпонентна?

За кількістю антигенів вакцини поділяються на одновалентні (що містять один вірус чи мікроб) та багатовалентні (що містять два і більше компонентів збудників). Яку вакцину обрати? Давайте керуватися простою логікою – чим більше компонентів міститься в одному шприці, тим менше уколів доведеться робити дитині і тим менше дитячий організм отримає «шкідливих наповнювачів»:

– Всі нарікають, що найбільше у вакцинах шкодять баластні речовини, – розповідає Ярема Возниця. – Кількість баластних речовин в ампулі не залежить від того, один там вакцинальний компонент чи їх там 33.Тобто якщо ми робимо шестивалентну вакцину, в ній є стабілізатор. Якщо ж ми будемо робити всі шість щеплень одновалентними вакцинами, то організм отримає шість доз того стабілізатора.

Якість вакцини?

Питання якості вакцин є настільки ж важливим, наскільки і не визначеним. Батьки, котрі проводять вакцинацію в приватних клініках, завжди гордо заявляють: «Ми робимо щеплення дитині якісними вакцинами». Але на запитання, що це означає, відповісти, зазвичай, не можуть. Тільки одна мама з тих, з якими поспілкувався «Мамин клуб», дала більш-менш змістовну відповідь: «Якісні вакцини – це ті, що сертифіковані Європейською комісією». Якщо для вас це є аргументом, то завідувач педіатричного відділення «Західноукраїнського спеціалізованого дитячого медичного центру» Ярема Возниця запевняє:

– Сьогодні вакцини, які є в державних вакцинальних кабінетах, є якісними. Це вакцини світового рівня: той самий Пентаксим та Інфанрікс (АаКДП), які містять ацелюлярний (безклітинний) коклюшний компонент та «вбитий» поліомієліт, а також Пріорікс (кір, краснуха, паротит).

Інший аспект якості вакцин – це дотримання усіх вимог щодо їх виробництва, транспортування та зберігання. Кожна вакцина має термін придатності та потребує дотримання сталого температурного режиму:

– Оптимальною для зберігання всіх типів вакцин є температура в межах 2-8оС, – розповідає Наталія Гончар, лікар-епідеміолог епідеміологічного відділу Львівської обласної СЕС. – Однак, «живі» вакцини (оральна поліомієлітна, КПК) не бояться низьких температур, але чутливі до температури вищої за 10оС, а інактивовані вакцини та анатоксини – навпаки. При зберіганні чи транспортуванні вакцин з порушенням температурного режиму втрачаються їх захисні властивості, натомість збільшується ризик виникнення поствакцинальних реакцій та ускладнень, тому такі вакцини слід утилізувати.

Цей момент додає найбільшого сумніву. Адже в Україні лише одиниці поліклінік мають автономне енергопостачання. Натомість не рідко цілі квартали в містах, районних центрах та селах, де в поліклініках розміщенні холодильники з вакцинами, можуть на кілька днів опинитися без електрики…

Вустами батьків

Олена Крессвел, мама 3-річного Олександра та 1,5-річного Себастьяна (Ньюкасл-анде-Лім, Великобританія)
У Британії всі щеплення дітям роблять безкоштовно, включно з тими, які потребують туристичні поїдки до екзотичних країн. Які саме щеплення робити, вирішують батьки. Але зазвичай роблять всі обов’язкові.
У пологовому будинку дитинці колять вітамін К. А вакцини – за календарем, починаючи з 2 місяців. Є одна 5-компонентна вакцина (від дифтерії, правця, кашлюку, поліомієліту та гемофільної інфекції типу B), одна трикомпонентна (кору, епідемічного паротиту та краснухи), окремо від менінгіту С, а також дівчаткам у 12-13 років роблять щеплення від раку шийки матки.
Оскільки у Британії практично викорінили туберкульоз, щеплення БЦЖ відмінили. Роблять його тільки тим, хто перебуває в потенційній зоні ризику. Обом моїм дітям БЦЖ робили, оскільки ми їздимо до України.
Про ускладнення після вакцинації нічого не чула. Можливо, вони бувають. Але перед кожним щепленням батьки підписують спеціальну форму-погодження, в якій лікарі попереджають про можливі побічні дії вакцин та ймовірність їх виникнення.

Можливі ускладнення

Статистика поствакцинальних ускладнень є незначною. При цьому підвищення температури до 38 градусів і почервоніння у місці введення вакцини діаметром до 3 см вважають ознаками нормального поствакцинального перебігу.

– Те, що вакцинація в рідкісних випадках може створювати проблеми, ми знаємо і всім про це говоримо, – каже Ярема Возниця. Але ми розділяємо ці проблеми на дві групи: поствакцинальні реакції і ускладнення. Ускладнення – це інвалідність або смерть. Вони трапляються екстраординарно рідко. За свою 40-річну практику я не бачив жодного поствакцинального ускладнення.

Лікарі стверджують, що ризик виникнення побічних явищ після вакцин є таким самим, як і після вживання будь-яких інших ліків. Якщо ж виникають ускладнення, їх розслідують.

– Процедура розслідування поствакцинальних подій є дуже складною, – розповідає імунолог Любов Бобер. – Важко встановити чіткий причинно-наслідковий зв’язок між щепленням та подіями, що відбулися після нього. Наприклад, щеплення від КПК: цю вакцину вводять підшкірно або внутрішньом’язево. Вірус розмножується в організмі протягом 5-6 діб, після чого може підвищитися температура, бо вакцина містить ослаблені «живі» штами трьох вірусів. Тільки після розмноження імунна система здатна їх «побачити». І от через 5 днів, допустимо, дитина потрапляє до лікарні з пневмонією. Необхідно взяти середовища з бронхолегеневої системи – харкотиння, плевральну рідину, кров, тощо і визначити вакцинальні штами вірусів методом полімеразної ланцюгової реакції. Якщо виявляються вакцинальні штами кору, паротиту, краснухи в легенях хворої з пневмонією, тільки тоді ми можемо пов’язати захворювання на пневмонію з вакцинацією.

Частоту виникнення побічних ефектів можна розглянути на прикладі тієї ж вакцини КПК – Пріорікс. На сайті Клініки доктора Богомолець наведені такі дані: гіперемія виникає у 7,2% вакцинованих, припухлість і біль у місці ін’єкції – у 2,6% та 3,1% відповідно, набряк навколовушної залози – 0,7%, шкірна висипка – 7,1%, лихоманка – 6,4%, фебрильні судоми – 0,1%.


Вустами батьків
Марічка Падалко, телеведуча, мама
 5-річного Михайла, 4-річної Марії та 2-річної Катрусі
Усіх своїх дітей я вакциную. Вважаю це єдиним, на сьогодні, відомим надійним способом, який винайшло людство, щоб вберегтися від смертельних хвороб.
Я почала готуватися до материнства в період найбільшої істерії проти щеплень. Вакцинування дитини в 2007-му у нашому колі батьків прирівнювалось до звірства. Я довго вагалася з приводу щеплень, тоді зустрічалося дуже багато суперечливої інформації. Я була впевнена, що не буду робити щеплення сину до року. Мотивація в мене була наступна: я нічого не знаю про те, як моя дитина реагуватиме на щеплення, але я хочу бути впевненою, що воно не вплине негативно. Я вважала, що до року я краще вивчу свою дитину, вона навчиться рухатися, ходити, вимовляти звуки і тоді я зможу краще відстежити її реакції на вакцину. Якщо я зроблю щеплення зовсім маленькій дитині, думала я, а вона раптом потім не піде, не заговорить, чи ще щось станеться, я почну пов’язувати це з вакциною і себе звинувачувати.
Найкращий спосіб перебороти страх – це знайти лікаря, якому довіряєш. Так сталося і зі мною. Вирішальною стала фраза лікарки до мене: «Найскладніше для дитини щеплення БЦЖ ви вже зробили у пологовому, чому тоді ви так нервуєте зараз?» І справді, багато мам роблять малюкам БЦЖ у пологовому, а потім відчайдушно виступають проти вакцинації, бо те що відбувається у пологовому сприймається так: мовляв, це ж не я дитині робила щеплення, а пологовий.
Сьогодні багато українських батьків відмовляються вакцинувати своїх дітей, я думаю, з кількох причин. Зокрема, випадки ускладнень після щеплень набувають величезного розголосу через увагу до теми і хорошу роботу преси. З іншого боку, це якраз погана робота преси: журналіст подає неповну інформацію, наприклад, «дитина померла через три дні після щеплення», при цьому не володіючи інформацією про справжні причини нещасного випадку.

Антивакцинальні настрої

Рух проти вакцинації з’явився одночасно з появою першої вакцини. А вже у другій половині ХІХ ст. почали виникати перші антивакцинальні організації. В Україні вони також існують, але «підпільно», «поза законом». Відкрито аргументи супротивників щеплень можна прочитати в Інтернеті на спеціально створених сайтах.

Частково саме через цю інформацію українці масово відмовляються робити щеплення своїм дітям. У 2012 році Кримський благодійний фонд «Світло Криму» за підтримки Міжнародного фонду «Відродження» проводив опитування батьків дошкільнят та учнів початкових класів. Результати підтвердили, що лише 70% українських дітей є повністю вакцинованими. Опитування проводилося анонімно і, може, тому є більш-менш правдивим. Адже зазвичай батьки відмовляються щепити дітей не офіційно – тишком-нишком, купуючи запис у медкарті. В результаті правдивої картини не знає ніхто: МОЗ дає одні цифри, опитування – інші, а лікарі вже волають від геть поганої ситуації.

– Біда в тому, що ніхто не знає напевно, вакцинована окремо взята дитина, чи лише має запис в карті, – розповідає Людмила Бобер. – Як практикуючий лікар я не можу собі уявити в умовах, що склалися, більший за 40% рівень вакцинованих дітей. Бо часто буває й таке, що щеплення робити потрібно, батьки згодні, а вакцин немає.

Тим часом, останні медичні дослідження підтвердили, що деякі щеплення не тільки стимулюють імунітет, а і захищають від онкозахворювань:

– Наприклад, вакцина проти гепатиту В визнана першою протираковою вакциною: ніхто з провакцинованих 20 років тому ще не захворів на рак печінки. Хоча багато з них перенесли гепатит В, який проходив в легкій формі. Так само вакцина проти раку шийки матки (папіломавірусу), якою в Європі рекомендують вакцинувати дівчаток у 9-12 років.

Попри складну і заплутану ситуацію навколо вакцинації і незважаючи на антивакцинальні настрої, в Україні, виявляється, є групи людей, котрі ретельно дотримуються усіх рекомендацій лікарів щодо щеплень і, окрім обов’язкових, роблять ще й додаткові, за власні кошти. Переважна більшість цих людей є відкритими для світу, вони багато подорожують і знають, що бувають ситуації, коли не можна потрапити до якоїсь країни через відсутність документального підтвердження про вакцинацію.

– Так, в мене є пацієнти, котрі горді тим, що їхні діти вакциновані, – розповідає Людмила Бобер. – І не тільки від обов’язкових захворювань, а і проти ротавірусної інфекції, пневмококу, менінгококу, грипу… і питають, від чого ще можна вакцинуватися. Тобто в певному колі громадян стає модно вакцинуватися. З іншого боку, є коло пацієнтів, в якому модно не вакцинувати дітей. Але я знаю, що провакциновані діти захищені від смерті щонайменше від трьох хвороб: правця, поліомієліту та кору. Тому що ліків від них немає. Як немає ліків і від гепатиту В для дітей до року.

Наостанок, для роздумів

Відповідальність. Найболючіше питання у вакцинальному процесі – це відповідальність: за якість вакцин, за дотримання вимог до всього вакцинального процесу. Врешті, хто візьме на себе відповідальність за здоров’я дитини? Лікар? Ні. Поліклініка? Ні. Держава? Ні. Увесь тягар відповідальності за власну дитину лягає на плечі батьків: чи вони погодяться щепити, чи ні, – відповідати за наслідки і страждати будуть вони.

– Мене часто питають: а Ви даєте гарантію, що все з дитиною буде добре? – говорить лікар-імунолог Людмила Бобер. – Я відповідаю: «Ні, жодної гарантії я вам не даю. Але я обіцяю, що за вашою дитиною буду спостерігати весь поствакцинальний період. Вакцинацію з вами проведемо від початку до кінця і закінчимо її успішно». Я не даю гарантій, але гарантую нагляд за дитиною. Коли ж немає такої довірливої дискусії між лікарем та пацієнтом, тоді пацієнт залишається при своїй думці.

«Російська рулетка». Якщо є люди з сильним від природи імунітетом, і є такі, організм яких не виробляє антитіл навіть на вакцини, то з’являється логічне запитання: для чого випробовувати долю, хіба не правильніше при народженні дитини провести повне обстеження її імунної системи і визначити: потрібна вакцинація, чи вона є зайвою?

– Теоретично так, але практично – ні. Це неможливо зробити методологічно, – відповідає Ярема Возниця. – Знань у сучасної медицини є дуже багато, але в повному об’ємі застосувати їх нереально, тому що для цього потрібні величезні затрати: щонайменше, щоби половина людства працювала медиками і бюджети всіх країн скеровувалися в медицину. Нещодавно ми були на конференції, де розповідалося про діагностування вродженого дефекту метаболізму. Для цього з однією людиною протягом 3 місяців працювала лабораторія в складі 50 людей. Жодна цивілізована і заможна країна не може собі дозволити такої розкоші.

Світлана Рудєва
березень 2013 року

Хвороби поруч
Інфекції, проти яких проводять профілактичні щеплення, називають «керованими», але в Україні за останні роки вони перестали бути такими. Ось що, зокрема, в офіційній відповіді на запит «Маминого клубу» зазначає Державна санепідслужба України:

  • Протягом 2000-2010 років в Україні зареєстровано два епідемічних підйоми кору: 2001-2002 та 2005-2006 роки. З кінця 2010 р. розпочався черговий епідемічний підйом кору. Станом на 11 місяців 2012 року захворюваність зросла у 38,6 разів. Серед дітей зареєстровано 97,60 випадків захворювань на 100 тис.
  • Протягом 2000-2012 років відмічалася нестабільна епідемічна ситуація щодо кашлюку. Найвищі рівні захворюваності за 11 місяців 2012 року відмічалися серед дітей до 1 року – близько 143 на 100 тис.
  • Останнім часом ускладнюється епідемічна ситуація щодо правця серед дітей – за 11 місяців 2012 р. зафіксовано 5 випадків.
  • За останні 8 років в країні зареєстровано 358 випадків дифтерії, з них 17 – летальні.

Кількість захворювань у Львівській області
(За даними епідвідділу Львівської обласної СЕС)

  2007 2008 2009 2010 2011 2012
туберкульоз

1696

1579

1629

1458

1437

1481
гепатит В

133

164

177

198

149

122
дифтерія

0

11**

1

1

0

0
кашлюк

87

70

126

42

143

145
правець

4

0

0

1

1

1
кір

14

2

0

0

786**

3140
краснуха

120

32

13

32

365

17
паротит

356

101

29

22

25

48

** один випадок летальний

Кількість захворювань в Україні
(За даними Державної санітарно-епідеміологічної служби України)

  2007 2008 2009 2010 2011

2012

туберкульоз

37095

35925

33424

31295

30659

30958
гепатит В

2949

2649

2456

2387

2201

1829

дифтерія

81

61

21

17

8

5

кашлюк

2199

1025

1364

1067

2940

2286

правець

28

17

12

13

12

23

кір

1005

48

30

39

1333

12746

краснуха

5822

3492

2883

2332

3666

1952

паротит

2921

1985

1574

951

952

803

 

НЕМАЄ КОМЕНТАРІВ

Залиште коментар