Головна Поради психолога Шкільні оцінки та самооцінка

Шкільні оцінки та самооцінка

Шкільні оцінки та самооцінка

Шкільні роки… Як багато подій виринає у пам’яті, коли ми згадуємо про свою школу! Це спогади і про безтурботні дитячі роки, і про першу вчительку, а ще про пустощі однокласників, і, звичайно ж, про шкільні оцінки. Саме зі шкільними оцінками пов’язана маса переживань школярів. І це недаремно, адже в шкільному віці під впливом оцінок у щоденнику та думки вчителів й однокласників формується дитяча самооцінка.

Останнім часом ми багато чуємо про важливу роль «адекватної» самооцінки дитини для її успішного розвитку. Що ж таке, ця самооцінка, і чому про неї так багато говорять?

Із самого терміну «самооцінка» випливає, що це – те, як я оцінюю себе сам. База самооцінки формується ще у глибокому дитинстві і є фундаментом для побудови особистості. Надалі, залежно від того, яка у дитини складеться про себе думка, відбуватиметься подальший розвиток її характеру. Від цього залежатиме її успішність і навіть те, як складатимуться стосунки з іншими людьми.

Парадокс самооцінки полягає у тому, що до підліткового віку дітки не вміють оцінити себе самостійно. Така здатність з’явиться у них ближче до 12 років разом із можливістю протиставити себе авторитетові. Тому про те, хороша вона чи погана, дитина дізнається спершу в сім’ї (коли визначається з тим, чи люблять її, чи приймають такою якою вона є), а потім у молодшій школі (залежно від успіхів у навчанні). Саме у школі остаточно формується загальна самооцінка, яка є найбільш стійкою та відіграватиме роль протягом подальшого життя.

У шкільний період особливого значення для дитини набуває питання «наскільки я компетентний, умілий?». Про це діти дізнаються орієнтуючись, в першу чергу, на шкільні оцінки. І залежно від оцінки вчителя, діти починають вважати себе та своїх однолітків відмінниками, середняками чи двійочниками, хорошими чи поганими учнями. При цьому вони приписують представникам цих груп відповідні якості та характеристики. От і виходить, що оцінка шкільної діяльності, зрештою, визначає соціальний статус дитини та переноситься на особистість в цілому. Як наслідок, у відмінників розвивається завищена самооцінка, а у дітей, які з тих чи інших причин потрапили до категорії «відстаючих», поступово падає впевненість у власних силах.

Як допомогти дитині набути не лише знань з математики чи мови, але й уміння вирішувати життєві труднощі, зберігаючи позитивне ставлення до себе та впевненість у власних силах?

Вчасно піти до школи

Перш за все, слід правильно визначити вік для початку шкільного навчання. Зараз прийнято віддавати дітей до школи у шість років, а інколи батьки просять, щоб дитину взяли і у п’ять. Тоді як оптимальним віком для початку навчання в школі є сім років. За статистикою, близько половини «шестирічок» ще не готові до шкільного навчання. І не тому, що вони не мають достатніх інтелектуальних знань. Причина криється в іншому – у них ще не розвинулась так звана «шкільна готовність», без якої немає і мотивації до навчання. Саме тому необхідно проходити дошкільне тестування та співбесіду зі шкільним психологом. Якщо ви не можете вирішити, чи віддавати дитину до першого класу, краще зверніться за консультацією до дитячого психолога.

Труднощі у навчанні дитини

Що робити, якщо дитина не хоче вчитись або не може впоратися з якимось навчальним предметом? Дуже важливо якомога швидше зрозуміти, у чому складність, та допомогти дитині впоратися з проблемами. Інакше, вони будуть накопичуватися, і дитина потрапить у ситуацію «тривалого неуспіху», коли їй постійно щось не вдається. Уявіть собі, якби на роботі вам постійно говорили: «ти поганий працівник», «ти не справляєшся», «тобі тут нічого робити», – чи було б у вас бажання працювати? А для дитини життєво необхідним є відчуття впевненості у собі, їй важливо знати, що вона щось вміє робити добре. Тоді у неї з’являється віра у свої сили та інтерес до навчання.

Якщо ж дитині постійно щось не вдається, то задля самозбереження, у неї вмикаються «захисні реакції» – у поведінці може  з’явитися агресія або навпаки замкненість та дратівливість, занурення в фантазії або «втеча у хвороби». Ще один розповсюджений спосіб реабілітувати свою самооцінку – компенсувати її в іншій діяльності чи середовищі. Такий спосіб небезпечний тим, що дитина може потрапити під негативний вплив вулиці та сумнівних друзів, від яких вона отримає таке бажане «молодець!», але вже зовсім за інші речі, не навчання. У цьому випадку спотворюється система цінностей і дитина чує, що вона робить «круто», якщо прогулює школу, зриває уроки або вдало вміє обманювати дорослих.

Сходинки до успіху

Не секрет, що школа – це не лише вивчення предметів та оцінки, але й набуття першого досвіду у вирішенні життєвих проблем. Щоб допомогти дитині навчитися вчитись, батькам треба докладати багато терпіння та зусиль. Необхідно допомагати дитині бачити свої сильні сторони, частіше хвалити за досягнення і… багато розмовляти. Не сварити і не звинувачувати за погану оцінку, а розмовляти: обговорити з дитиною, як так трапилось, у чому вона бачить причину та спільно подумати, як можна виправити ситуацію. У такий спосіб ви не лише допоможете їй покращити оцінки, а ще й навчите долати труднощі, перетворюючи проблеми на задачі. Дуже доречною тут виявиться теперішня 12-бальна система оцінювання, адже можна кожен бал перетворити на сходинку до успіху. Наприклад, сьогодні отримав за контрольну сім, отже наступною сходинкою буде вісім балів; отримав вісім, отже наступна – дев’ять і так далі. І обов’язково відсвяткуйте з дитиною перехід з однієї сходинки на іншу, адже це допоможе вашій дитині дізнатись про дещо важливіше у житті ніж шкільна оцінка, а саме – що вона МОЖЕ досягати успіху.

І наступного разу, перед тим як ви вирішуватимете, чи сварити дитину за погану оцінку, спробуйте відповісти на запитання: що з вашого досвіду виявилося важливішим для життя: знання другого закону Ньютона чи впевненість у власних силах?

Мар’яна Франко, практикуючий психолог, психологічна студія «СЕНС»
листопад 2012 року

НЕМАЄ КОМЕНТАРІВ

Залиште коментар