Головна Поради психолога Як правиль казати «не можна»?

Як правиль казати «не можна»?

Як правиль казати «не можна»?

Словосполучення «не можна» з’являється у сiм’ї тодi, коли маленька дитинка починає ходити i заглядати в усi кутки. Вона потягнулася до ваших книжок чи до лампи на столi – i ви кажете: «Не можна!» Проте вашi крики, здається, ще дужче привертають увагу малечi до забороненого плоду. Як дiяти?

Що вимагати вiд «мавпочок»?

Перш за все, батьки повиннi змiнити у помешканнi усе таким чином, щоб вберегти дитину вiд травмування. Тому слiд забрати з поля її зору речi, якi можуть розбитися (вази, посуд), якими вона може поранитися (ножицi, голки) чи завдати іншої шкоди (сiрники, каструлi з гарячою їжею, чайник, лiки, побутову хімію). Також доведеться забрати з нижнiх поличок свої книжки, а замiсть них покласти старi журнали. Книжки ж на iнших поличках поставити дуже тiсно, щоб дитина не змогла їх витягнути. Зачиніть дверцята меблiв на ключ i заховайте його. Якщо ж ключа немає, то притиснiть дверцята за допомогою шматочкiв паперу дуже мiцно.

По-друге, батьки повиннi завжди пам’ятати про те, що вже давно доведено психологами: словосполучення «не можна» для дитини є порожнім звуком:

– До 9 рокiв діти – це «мавпочки», якi повторюють те, що роблять батьки, – говорить психолог Олексiй Гаврилишин. – Основою процесiв сприйняття дійсності у малюкiв є образне мислення.

Нехай впаде!

Отож, як батькам пояснити дитинi, що їй не можна брати в руки сiрники, торкатися до розетки, ставати на край стiльчика тощо?

Прихильники багатьох педагогічних напрямкiв (наприклад, вальдорфської педагогiки) переконанi, що дiтей слiд вчити життям:

– Якщо тягнеться до праски, то увiмкнiть її в режим, коли вона буде теплою i притулiть до ручки дитини, – радить Олексiй Гаврилишин. – Якщо бачите, що дитина може впасти, то пiдстрахуйте її, щоб при падiннi вона не травмувалася, але нехай впаде. Або розiграйте цей варiант. Якщо ж ви не вмiєте «заборонити», то перемкніть увагу дитини на iнший предмет.

Психолог впевнений: коли батьки категорично забороняють щось, то тим самим лише пiдкреслюють, що це щось цiкаве, варте уваги. Вони нiби ставлять знак оклику. I дитина пiдсвiдомо прагне дослiдити заборонене.

На вас плюнули – ви не помiтили!

Виявляється, не можна забороняти дитинi говорити поганих слiв, плюватися, копатися. Iгноруйте такi вчинки, iнакше, дитина навпаки ще з бiльшою наснагою робитиме їх. Цей перiод у розвитку дитини батькам слiд просто пережити.

– Звiсно, пiзнiше (увечерi, перед сном) дитинi треба делiкатно нагадати про її вчинок, – говорить психолог, – але не прямо, а розповiсти їй казочку. Наприклад, таку: жив на свiтi Принц, який славився тим, що плювався. Зранку вставав i плювався, в обiд – плювався. I ось вiн плював день, два, три i наплював цiле море. А потiм море перетворилося на океан i проковтнуло його. Така iсторiя для дитини є кращою «забороною». Адже у малюкiв дуже розвинене образне мислення. Вона собi уявить цей жах i бiльше так не робитиме.

Також у дiтей є перiод, коли вони вживають почутi слова з ненормативної лексики або коли копаються ногами. Цим самим дітлахи намагаються привернути увагу, якої їм бракує. Дорослим краще поводитися так, нiби нiчого не сталося. А пізніше пiд час спiльної розмови, гри можна сказати: «Ти знаєш, у мене чомусь так болить живіт (нога)…». I коли малеча запитає «чому?», то тихо відповісти: «Ти так вдарив мене сьогоднi…». I продовжувати розмовляти про щось iнше. Дитинi стане прикро, що образила вас i вона може вибачитись.

А може рiзкою?

Щоправда, не всi батьки дотримуються таких методiв виховання. Є i такi, що карають за поганi вчинки рiзкою.

– Однак треба пам’ятати, що насилля або викликає насилля у відповідь, – зазначає пан Олексiй, – або ховається в пiдсвiдомiсть i проявиться, якщо не в стосунках дитини з батьками, то в стосунках з оточуючими.

А ще батькам слiд знати, що дитина спостерiгає за тим, що робиться в сiм’ї. Якщо мама каже: «Не можна залишати черевики брудними, чисть їх звечора», – а поряд зі своїми черевиками дитина бачить бруднi татовi, якi той чистить вранцi, то всi заборони недiєвi.

Забороняти те, що сформоване самими батьками, дуже складно. I якщо батьки не зрозумiють своїх помилок, то дiти можуть стати пацiєнтами психоневрологічних клiнiк, бо мають неврози, iстерiї, порушення розвитку, поведiнки. А загалом, на думку психологiв, вмiння забороняти – це мистецтво.

Ліна Кулик
березень 2013 року

НЕМАЄ КОМЕНТАРІВ

Залиште коментар