Головна Мамині розумники Вальдорфська школа

Вальдорфська школа

Вальдорфська школа

Школа без оцінок та підручників, де не потрібно завчати правила та формули – мрія кожного учня! – виявляється, існує в реальності.

Її називають вальдорфською, як і педагогіку, на якій вона ґрунтується. Основна ідея – розвинути природні здібності дитини, щоб дати їй змогу реалізуватися та знайти своє місце у житті. Для цього дитина має розвиватися в умовах, де вплив суспільства зведений до мінімуму. Вальдорфці переконані: маленьку людину потрібно «виховувати свободою» – не можна випереджати природній темп розвитку і не варто передчасно вкладати до маленької голівки безліч знань, потрібно лише зацікавити та захопити дитину процесом пізнання світу, дати їй можливість для саморозвитку.

Та попри таку гуманність, ставлення до цієї концепції у світі доволі суперечливе. Найбільше педагогіці Штайнера закидають відсутність у дітей навиків соціалізації. В зовнішньому світі, за межами затишної атмосфери, яку створюють вдома і в школі, дехто з дітей справді виглядає «чужинцем». Найрадикальніші опоненти називають вальдорфців «сектою». Адже сам Штайнер захоплювався езотерикою і в його концепції присутні таємничо-містичні нотки: ангели, свічки та пісні-гімни Землі і Сонцю тощо. Більш помірковані педагоги визнають, що концепція, хоча і є складною для цілісної реалізації, проте містить чимало слушних ідей, які варто застосовувати і батькам, і вчителям.

Звідки?
Автором вальдорфської методики є австрійський філософ Рудольф Штайнер (1861-1925). Його концепція виховання і навчання дітей ґрунтується на засадах антропософії. Перша вальдорфська школа була відкрита у 1919 році в Штутгарті (Німеччина) для дітей працівників тютюнової фабрики «Вальдорф-Асторія» – звідси і назва. Згодом вальдфорські школи з’явилися у багатьох країнах світу.

 

На все свій час

За концепцією Штайнера, розвиток людини складається з трьох 7-річних циклів. Так, до 7 років ключовими словами у малюка є «я сам» – тобто розвивається воля. Тому у цей період не варто вивчати математику, читання чи письмо і, тим паче, йти до школи, де акцент робиться на мислення. З 7 до 14 років формуються почуття, кредо цього етапу – «Світ прекрасний!». І тільки з 14 до 21 року відбувається розвиток мислення.

Тому у вальдорфських садочках малюків ніколи не вчать читати чи рахувати. А школярі на початках зазвичай відстають за обсягом знань від своїх однолітків із загальноосвітніх шкіл, різниця вирівнюється лише до закінчення навчання. Не колекціонувати знання, а розвивати здібності – таким є кредо вальдорфців.

Завдання садочка – розвинути емоційну сферу та навчити дітей спілкуватися між собою. Саме тому всі групи у садочку – різновікові. Діти слухають та розповідають казки, займаються малюванням, ліпленням та іншими видами рукоділля. Та основне заняття дітей до семи років – бавитися, причому без жодних правил, а лише так, як хочеться. Вальдорфці не визнають електронних чи пластикових іграшок. Забавки обов’язково мають бути з природних матеріалів, бажано саморобні, головне, щоб вони не мали чіткого призначення, а навпаки були варіативними та розвивали фантазію. До слова, «вальдорфські ляльки» вже давно вийшли за межі вальдорфських навчальних закладів.

Не розумом єдиним

– Щоб дитина виросла цілісною особистістю, потрібно розвивати не лише мислення, а також почуття та волю, тобто здатність до діяльності. Тому вальдорфська школа під час навчання апелює не лише до розуму дитини, а ще й до її почуттів, відчуттів та тіла, – розповідає «Маминому клубу» Леся Пушня, екс-голова Асоціації вальдорфських ініціатив України. Саме для цього у програмі вальдорфських шкіл серед основних предметів є: евритмія (мистецтво руху під музику, розроблене Штайнером), музика та ремесло. З першого класу всі учні вчаться співати та грати на музичних інструментах, у подальшому регулярно організовуються виступи ансамблів, постановка вистав тощо. На заняттях з ремесла діти вчаться працювати руками: у молодших класах із м’якими матеріалами (в’яжуть, шиють, вишивають тощо), у старших – із твердими (деревом і навіть металом).

Тут немає традиційних уроків, навчальний день поділений на три етапи:

зранку впродовж двох годин вчать один із основних предметів (кожен вивчають «епохою», тобто протягом 3-4 тижнів, потім беруться за інший);

у середині дня – мистецтво та іноземні мови (їх від першого класу вчать дві);

післяобідній час віддають практичним заняттям: ремесло, лабораторні роботи, фізкультура.

Немає жодних шкільних програм – вчитель сам відбирає, що найбільше зацікавить його вихованців, а замість підручників діти малюють у зошиті конспекти. Усі предмети, які вивчають діти в один період часу, обов’язково пов’язані між собою. До прикладу, якщо з фізики вивчають аеродинаміку, то на уроці рукоділля майструють повітряного змія, і потім запускають його, щоб перевірити фізичні закони в дії. І так у всьому – будь-який теоретичний матеріал обов’язково підкріплюється життєвим досвідом:

– Дитина не просто завчає якийсь урок, вона ніби його «проживає», – пояснює Леся Пушня.

Вальдорфці категорично проти оцінок чи порівняння дітей. Не вітаються й різноманітні змагання та конкурси. А ще вальдорфська філософія виступає проти телебачення, комп’ютерів, плеєрів та інших модних технічних засобів аж до старшої школи.

Цікавим є і підхід до фізичного розвитку. Діти не здають нормативів, натомість регулярно бавляться у рухливі ігри, займаються гімнастикою, евритмією:

– Йдеться не про бездумне навантаження м’язів, а про вміння володіти власним тілом, – пояснює Леся Пушня. Тому в деяких школах викладають жонглювання.

Вальдорфське виховання – це особлива атмосфера, у якій зростають діти. Атмосфера сімейного затишку, приязні та взаємоповаги, наповнена енергетикою природних матеріалів – плетених стільців, в’язаних ляльок, дерев’яних кубиків.

– Діти, які зростають у такому середовищі, відрізняються підвищеною внутрішньою мотивацією до навчання та готові брати на себе відповідальність, – переконана пані Леся. Водночас педагог визнає, що діти нерідко залишають вальдорфські заклади. – Переважно це стається через внутрішню суперечливість батьків. Вони починають перейматися, що дитина не вступить до вишу, бо, мовляв, сусідський Петро вже задачки з алгебри розв’язує, а в мого сина такого предмета ще взагалі немає. Але ми виховуємо не кадри для вишів, а вільну людину. Чимало з випускників вальдорфських шкіл вступають до ВНЗ, але решта не бояться стати швачками чи теслями, адже в тих професіях немає нічого поганого.

Кадрове питання

Перших вісім років майже всі науки у вальдорфській школі викладає один вчитель, і лише в старших класах з’являються предметники. І з цим пов’язана чи не найбільша складність втілення вальдорфської освіти у життя. Адже тут чимало залежить саме від особи викладача. За Штайнером, вальдорфський педагог – це ерудит, митець і тонкий психолог, якого не замінять жодні методики. Але таких викладачів сьогодні знайти важко і вони на вагу золота.

У світі вальдорфських шкіл близько тисячі. Найбільше – у Німеччині. В Україні нині діє чотири вальдорфських школи (дві в Києві і по одній в Одесі та Кривому Розі) та з десяток садочків (один з них «Маминому клубу» вдалося відшукати на Західній Україні – у містечку Городенка на Івано-Франківщині). Прихильники цієї педагогіки об’єднані в Асоціацію вальдорфських ініціатив України.

Вальдорфські навчальні заклади лише тоді будуть результативними, якщо не конфліктуватимуть із сімейними цінностями кожного свого вихованця, тобто вальдорфська філософія, у першу чергу, повинна бути близькою батькам, які вирішили віддати дитину до такого начального закладу.

Ірина Гищук
червень 2013 року

Батьківський досвід

Ольга, мама 1-річної Ганусі, 5-річної Марії та 9-річного Івана
Свого часу я дуже захоплювалася вальдорфським вченням, навіть кілька разів, ще до народження дітей, відвідувала їхні навчальні табори. Коли у нас із чоловіком народився первісток, то перші рік-два ми ще намагалися застосовувати у його вихованні основні ідеї цієї педагогіки: не вмикали при малому телевізор, давали йому іграшки лише з натуральних матеріалів, уникали кислотно-яскравих кольорів, якомога менше виходили з ним в місто і більше на природу, взагалі намагалися не брати його у місця скупчення людей (громадський транспорт, магазини). Але потім світ налинув на нас так швидко і впевнено, що ми не змогли встояти і розслабилися. З віком відбулося переосмислення цінностей, і сьогодні ця педагогіка є чужою мені за духом, передусім з огляду на мою релігійність. Але в цій концепції є чимало педагогічних моментів, які дуже мені імпонують, до прикладу, уроки ремесла. У традиційних садочках та школах надто мало уваги приділяють навчанню дітей працювати руками. Окрім того, дуже корисними для розвитку особистості вважаю обов’язкові уроки музики та евритмії. Та й врешті теорія «невипередження» розвитку дитини, як на мене, теж є слушною. Але у сучасному світі її дуже важко реалізувати. Неможливо просто виховувати дітей за вальдорфською педагогікою, у ній потрібно жити і бути переконаним у її дієвості.

НЕМАЄ КОМЕНТАРІВ

Залиште коментар