Головна Мамині розумники рЕволюція в освіті

рЕволюція в освіті

У рамках 21-го Форуму видавців у Львові вперше зустрілися засновники дев’яти новаторських шкіл України, щоб поділитися інноваційними напрацюваннями у педагогіці. А саме: «Наутілус» (Львів), «Зелене плем’я» (Чернігів), «Авторська школа Миколи Гузика» (Одеська обл.), «Земля талантів» (Львів), «БеркоШко» (Київ), «На перехресті» (Одеса), «Вільна школа Каті Чалої» (Одеса), «Приватна християнська школа «Перлина» (Львів) та «Школа-парк Dixi» (Київ).

Школи, які не працюють за програмою загальноосвітніх шкіл, у нас називають альтернативними. Втім організатори заходу – команда школи «Наутілус» – одразу запропонували відмовитись від такого терміну, щоби не протиставляти себе звичайним школам.

Засновником класичної педагогіки є Ян Амос Коменський, ідеї якого ще з XVII століття не дуже зазнали трансформацій. Разом із тим, світ, особливо його технічні можливості, революційно змінились. Ще у минулому столітті Пауло Фрейре у своєму бестселері назвав традиційну систему освіти «Педагогікою пригнічених», тому що учень у ній лише «порожня посудина, яку наповнюють знаннями». Натомість вчитель та учень повинні бути співавторами знань.

Засновник школи «Зелене плем’я» Леонід Кантер назвав загальноосвітню систему навчання злом, адже сам став «жертвою» авторитарних вчителів. На його думку існуюча структура навчання радше відштовхує, аніж надихає вчитись. Тому його власні доньки та діти його друзів стали першими учнями школи «Зелене плем’я». Підхід до навчання Кантер запозичив у канадської школи «Саммерхіл», де учні мають змогу відвідувати уроки за бажанням. І що парадоксально, на уроки діти поспішають із радістю. Навчання тут триває у теплий період року, взимку ж учні школи подорожують. Діти вчаться в одному з еко-будиночків мистецького хутору «Обирок», який і заснував Леонід.

Вчителька школи художниця Олена Літус не має спеціальної педагогічної освіти, втім її педагогічні знахідки варті уваги. Поруч зі школою асфальт розмальований поїздами з вагончиками («підмет», «присудок», «означення»), кросвордами, лабіринтами, ягідками з голосними літерами та листочками з приголосними. Олена знаходить різноманітні цікавинки у викладанні. Наприклад, коли Олена знайомила дітей з творчістю композитора Себастьяна Баха (музика), вона спочатку розповіла дітям про його родину, одяг, який у той час носили (мистецтво), країну, де він жив (географія), епоху, в яку він творив (історія). А твори композитора стали звуковим оформленням дитячих ігор.

Учнів «Зеленого племені» також навчають волонтери з цілого світу, занурюючи їх у своє мовне середовище. Окрім цього, діти навчаються цирковому мистецтву, травництву, вмінню сіяти та жати хліб тощо.

На думку засновника власної авторської школи Миколи Гузика, усі такі новаторські підходи є чудовими, але мають право на існування лише як додаткові гуртки. Микола Гузик розповів про важливість атестату зрілості, визнаного державою, та здобуття фаху, який дозволить заробляти собі на прожиття. З ним не погодився Леонід Кантер, адже будь-яке унікальне вміння, навіть хоча б перфектне знання трав, яким уже володіє його донька, дадуть дитині можливість заробити на шматок хліба.

Школа талантів

Підходи до навчання у різних новаторських школах є різними, але їх єднає відсутність оцінок, домашніх завдань та форми. Навчання відбувається проектами, а викладання дисциплін не поділяється на окремі уроки. Найчастіше такі школи створюють самі батьки, які не бажають віддавати дітей до загальноосвітніх шкіл. Такі діти навчаються вдома, а звичайні школи закінчують екстерном.

«Авторська школа Миколи Гузика» працює вже 25 років у місті Южне Одеської області. Вона є найстарішою в Україні і є державною. На засідання «Круглого столу» народний вчитель України Микола Гузик привіз цілий стос профільних журналів, де описується його методика. Сьогодні за нею працює ще чотири школи: у Запорізькій, Волинській та Одеській областях.

У своїй авторській педагогічній системі Микола Гузик, аби усунути зі школи страх, запропонував альтернативу оцінкам та екзаменам і дав кожному учню можливість розвивати свої таланти. Він розробив систему дитячих дарувань. На його думку, існує вісім основних типів талантів:

– академічний (талант до наукової діяльності),
– художньо-естетичний,
– ручний,
– спортивний,
– соціальний (талант доглядати за іншими людьми),
– візуально-стратегічний (талант управлінця),
– духовний (талант екстрасенсів й проповідників),
– універсальний (талант до всього).

Звичайна програма середньої школи розрахована на дітей з академічним талантом, а таких, за підрахунками Гузика, є лише 5%; тоді як 60-75% дітей мають таланти до мистецтв.

Микола Гузик вирішив дати дітям змогу реалізовувати всі свої таланти у рамках одного навчального закладу. До складу школи-комплексу, окрім загальноосвітніх, входять класи з програмою класичної гімназії (гуманітарний напрям), а також ліцейні класи (природно-математичний напрям). Окрім цього, тут діють школа мистецтв, спортивна, трудова політехнічна школа та школа духовного розвитку. До прикладу, талановитий спортсмен (а у цій школі навчалося чимало чемпіонів) у першій половині дня може тренуватись, а у другій – займатись із вчителями за індивідуальною програмою.

На думку Миколи Гузика, діти не можуть засвоїти усі предмети в однаковому об’ємі: комусь вдається математика, комусь – мови. Тому у школі Гузика є поділ кожної теми на три блоки: A, B і C. Вони відповідають різним рівням засвоєння матеріалу: А – розуміння на рівні понять, В – розуміння окремих частин інформації і С – повне системне розуміння. Для кожного блоку є свої завдання і учень сам обирає, на якому рівні йому працювати.

Діти з різними талантами об’єднуються у групи, щоб створити спільний проект. Наприклад, хороший фізик, художник та потенційний літератор разом створюють газету про закони всесвітнього тяжіння. Скрипалька за допомогою учня-хіміка може виразити хімічні реакції в музиці. Таким чином, діти використовують свої здібності навіть для вивчення нецікавих їм предметів. І все це робиться на уроці – домашніх завдань є мало.

Кожна дитина обирає свій темп навчання. Наприклад, можна достроково перейти у наступний клас, до того ж з окремих предметів. Тому 10-12% учнів закінчують «Авторську школу Миколи Гузика» у 14-15 років.

Школа вдома

«БеркоШко» є вже три роки. А починалась вона як об’єднання батьків, які навчають власних дітей. Згодом до них приєднались інші. Освіта в «БеркоШко» – це уважність до довкілля, розвиток мислення і вміння спілкуватись, розширення кола зацікавлення. Тому власний учнівський досвід тут передує впровадженню нового поняття – викладач спершу знайомить учнів із явищем, дозволяє їм поспостерігати й самостійно пояснити суть, і лише тоді назвати і скоригувати пояснення.

Для навчання у «БеркоШко» використовують сюжети з ігор. Як каже засновниця школи Валентина Мержиєвська, завдання за мотивами дитячих ігор дітям дуже подобаються, їх весело виконувати. Це одна з причин, чому у «БеркоШко» немає підручників – завдання не уніфіковані. Водночас є цікавий зворотній ефект: ті заняття, які дітям сподобались особливо – стають сюжетами для ігор.

У цій школі немає оцінок, їх тут вважають штучною мотивацією.

– Будь-яке оцінювання підміняє мету навчання. Ми пояснюємо дітям, що вони вчаться для втамування власного інтересу, а не для того, щоб отримати якусь оцінку, – розповідає Валентина. Окрім того, відсутність оцінок не створює між учнями зайвого напруження й змагання – хто кращий.

Великий вплив на організацію навчання в «БеркоШко» мали роботи французького педагога Селестена Френе, зокрема його ідея «проектного навчання»:

– Перед учнями ставиться якась проектна задача, і треба зробити все, що необхідно для її реалізації. Наприклад, влітку ми організували театр тіней. Для цього нам треба було придумати й виготовити героїв, декорації тощо. Проект вимагає багатьох навичок, які не зарахуєш до якоїсь вузької сфери знань. Крім того, він мотивує дитину легко щось вивчати або робити, коли розумієш, для чого це потрібно, – ділиться засновниця.

Велику увагу в «БеркоШко» приділяють питанню соціалізації дітей.

– Оскільки дітей в групах мало (не більше 9-ти), ми маємо змогу детальніше зупинятися на конфліктах і протиріччях, які виникають в групах. Коли діти починають конфліктувати, ми зупиняємо заняття й обов’язково розбираємо цей конфлікт, не шкодуючи на це часу, – пояснює Валентина Мержиєвська.

Навчання у «БеркоШко» триває 3 дні на тиждень, решта часу – на самостійну роботу, додаткові заняття та, найголовніше, – на вільну гру й проживання дитинства. А контроль та перевірка знань у дітей відбувається за допомогою квестів.

Вітер змін

Засновник львівського проекту «Наутілус» Павло Евдар пішов ще далі – заснував першу в Україні еволюційну школу. Тут також навчають дітей через проекти, залучення до викладання людей, які є майстрами у своїй справі (яких називають «адміралами») та індивідуального розвитку цінності кожної дитини. Родзинкою школи є еволюційний підхід – діти самі винаходять методи освоєння певних знань. Завдання вчителів (тут це – «тьютори») – створити середовище та оптимізувати процес. Ефективним є і навчання дітей дітьми.

Сьогодні «Наутілус» – це не просто школа, це міжнародний проект, який передбачає і дистанційне навчання. А невдовзі – це мандруюча школа для людей різного віку, головна роль якої надихнути до пізнання світу та творчості, а також спільнота, що єднає усіх, хто не боїться виходити за суспільні рамки та мислити нестандартно.

Натомість, за інформацією начальника відділу управління освіти Львівської міської ради Зоряни Довганик, вчителі загальноосвітніх шкіл та більшість батьків до новацій в освіті ставляться з обережністю. Чиновниця розповіла, що вже кілька років в області працює державна програма, яка дозволяє вчителям працювати за новими педагогічними підходами, втім з цілої Львівщини до неї зголосилося лише 16 вчителів.

Цікаво, що сама Зоряна Довганик віддала свою доньку до однієї з новаторських шкіл.

 Наталія Кузьма
вересень 2014 року

НЕМАЄ КОМЕНТАРІВ

Залиште коментар