Головна Мамині розумники Нікітіни: розвиватися разом!

Нікітіни: розвиватися разом!

Нікітіни: розвиватися разом!

Коли педагоги говорять про виховання дітей, то, як правило, згадують Сухомлинського та Макаренка, а пересічні люди – Нікітіних. Їх методика, яка стала відомою ще в 60-ті роки ХХ століття, досі захоплює та озброює молодих батьків…

Подружжя педагогів Нікітіних – Борис Павлович та Олена Олексіївна – мало семеро дітей. Але на відміну від більшості багатодітних родин, де на першому плані стоять питання харчування та виживання, у Нікітіних було величезне бажання забезпечити своїм дітям гармонійний розвиток. Завдяки старанням батьків, їх сини та донечки вже у чотири роки читали й писали, а в школі – перескакували класи, бо вчитися їм було легко. Діти майже не хворіли, хоча споживали просту їжу й могли ходити по засніженому подвір’ю у самих лише трусах.

У чому секрет?

Нікітіни намагалися не повторювати помилок більшості батьків, які проявляються в надмірній опіці, або, навпаки, в надто мізерній увазі до дітей.

Базовими принципами методики Нікітіних є, по-перше, мінімальне медичне втручання та обов’язкове грудне вигодовування. По-друге, природна фізична культура тіла, що передбачає мінімум одягу, фізкультуру та загартовування з раннього віку. По-третє, ранній розвиток.

На думку Бориса Нікітіна, у період від народження і до 7-10 років у дитини можливо «запустити» таланти практично в будь-якій сфері діяльності. «Ви хочете, аби ваша дитина була здоровою й талановитою? Це залежить від вас!» – казав він. Головне – не пропустити момент зацікавленості у дитини. Якщо малеча обхоплює рученятами предмет – дайте їй перекладину, аби вчилася підтягуватися. Якщо вона цікавиться літерами – запропонуйте кубики з абеткою.

Просто, але ефективно

Родина Нікітіних жила бідно, весь час перебувала у скрутному становищі. Вони мешкали в сільській хатині, намагалися все необхідне робити власноруч, харчувалися найпростішою їжею. Їли діти, коли хотіли, ніхто їх до цього не змушував. До речі, одним із поштовхів для запровадження власної системи виховання й розвитку було те, що малята мали діатез. У процесі спостереження за ними, батьки зрозуміли, що діти найкраще почуваються на холоді, тому почали виносити малюків за будь-якої погоди на веранду, збільшуючи час перебування на ній. Навіть за морозів вони спали там у спальниках. Так відбувалося поступове загартовування. І діатез відступив.

– З перших днів появи дитини Нікітіни створювали для неї оточення для різної діяльності, – розповідає Анна Паращак, прихильниця методики Нікітіних. – Наприклад, заради фізичного виховання вони обладнали кімнату різними тренажерами. Крім того, діти одразу привчалися до праці.

Батько багато чого робив у будинку власними руками й умів зацікавити, захопити цією працею, як грою, своїх дітей. Мама також усю хатню роботу виконувала з дітьми. Малята, які щойно навчилися ходити, вже допомагали їй прибирати, прати, а згодом – шити, готувати тощо.

– Дуже важливими, на думку педагогів, були свобода і самостійність дітей у заняттях та іграх, – продовжує Анна Паращак. – У сім’ї не було прийнято бігти одразу до дитини, якщо вона впала, проте завдяки цьому наступного разу малеча вже була більш обережною. Принцип Нікітіних – не робити за малечу те, що вона може зробити сама. Однак це не означає, що батьки займаються своїми справами, а діти – своїми. Олена Олексіївна та Борис Павлович власним прикладом пропагували щире зацікавлення всіма справами синів і дочок.

Знамениті кубики

Діти Нікітіних ще не вміючи розмовляти, вже знали літери і могли їх писати. Тобто у 2-4 роки вони навчалися читанню. Новатори вважали, що усі проблеми з дітьми виникають через створені для них дорослими обмеження. Батьки даремно кажуть: ти цього не бери, не роби, бо ти маленький. У Нікітіних нічого не заборонялося, але все робилося під пильним оком дорослих.

Звісно, діти не досягнули б неабияких результатів, якби не іграшки, придумані батьками. Ці забавки Нікітіних сьогодні відомі в усьому світі. Їх доволі багато: «Склади візерунок», «Унікуб», «Кубики для всіх», «Цеглинки», «Таблиця Піфагора», «Вузлики», «Дроби» тощо. Проте, на думку авторів, батькам потрібно не лише відчувати, що дає кожна з цих ігор, але й правильно обрати час і «дозу» для заняття. А після цього – спостерігати і стимулювати творчі досягнення дитини.

– До речі, знамениті кубики Нікітіних з’явилися тому, що в сім’ї не було інших розвиваючих іграшок, – зауважує прихильниця методики. – Кубики є різноманітними й призначені для різного віку. В чому їх переваги? По-перше, це іграшка, яку можна використовувати протягом тривалого часу, починаючи з того віку, коли дитина може називати кольори. Дорослим часто не під силу складати фігури з таких кубиків, бо вони затиснені рамками, яких у дітей немає, натомість молодше покоління бачить мету й поступово йде до неї.

Важливо, що кубики для інтелектуального розвитку, вигадані Нікітіними, не втрачають своєї актуальності, бо вони розвивають логіку, уяву, посидючість й творче мислення.

Результати

Із сімох дітей Нікітіних троє, коли завели власні сім’ї, стали багатодітними, у решти – по двоє дітей. Тепер вже й в онуків є діти. Усі вони підтримують розпочату дідусем і бабусею справу. Навіть створили сайт «Сім’я Нікітіних».

Натомість, у більшості пересічних людей виникає логічне запитання: якщо методика Нікітіних така ефективна, чому їхні власні діти не стали успішними?

– Насправді я вважаю, що вони щасливі, – переконана Анна Паращак. – Однак далися взнаки рамки суспільства. Думаю, ці діти не почувалися комфортно серед інших саме через те, що вони були інакшими, особливими. Це аніскільки не применшує значення методики Нікітіних. Як на мене, їхнім дітям треба подякувати за те, що вони зробили все, що могли й, можливо, навіть пожертвували своїми дітьми заради того, щоб дати нам так багато матеріалу для розвитку наших дітей.

Методиці Нікітіних вже 60 років, проте їхні книги, статті, іграшки так само популярні, як і тоді, коли їхні діти були маленькими. Важливо, що кожен із нас може використовувати запропоновану методику по-своєму – щось додаючи, щось забираючи.

Ліна Кулик
жовтень 2013 року

 

Вустами батьків

Костянтин Воловий, батько 6-річного Максимка, 4-річної Олюні та 1,5-річного Марка
Використання дерев’яних іграшок, як і загалом авторських методик у вихованні дітей, не є масовим явищем з однієї причини: вони вимагають часу й уваги батьків до власних дітей. Як би жорстоко й прикро це не звучало, але сучасні батьки, на жаль, часто мають час на 12-годинний робочий день, на бурхливе дозвілля в колі своїх друзів, але не на власних дітей. А розвиваюча іграшка вимагає з боку батьків безпосереднього інтерактиву. Тобто не можна покласти перед дитиною таку іграшку й сказати: розвивайся, зустрінемося за півроку. Так жодна методика не спрацює.
Дитячі дерев’яні іграшки – це не важке дитинство, а прогресивне виховання. Але батьки мають знайти час, щоб займатися з дітьми. Для багатьох легше купити типові самограйки.

Андрій Миколюк, батько 2-річного Адріана
У розвитку малюків батьки відіграють дуже важливу роль. Коли моєму сину минув рочок, ми подарували йому спорткомплекс. Розуміли, що тут також потрібна батьківська участь, приклад, бо для дитини батьки – взірець. Якщо тато не може підтягнутися, то як він може вимагати це від дитини? У мене день починається з того, що малий підводить мене до шведської стінки, каже: «Тато», – і я мушу підтягуватися. А після цього й він залазить нагору. Загалом поняття фізичного інтелекту є дуже важливим, тому треба його розвивати. Адже той, хто швидше бігає, краще лазить по деревах тощо, той стає лідером не лише в садочку, школі, але йде з цим лідерством по життю. Я вже не кажу про те, що це загартовує дитину, робить міцним її дух і дає здоров’я.
Коли Адріану було чотири місяці, ми вже плавали у басейні, у відкритих водоймах. Коли виповнилося дев’ять місяців, він із мамою їздив в альпіністський табір у Криму. І дружина лазила разом із ним у слінгу по скелях та ходила в походи.
Як на мене, найважливішим є те, що мій син росте свідомо вільною людиною. Він любить і приймає все, що ми йому пропонуємо. Завдання батьків, власне, і полягає в тому, аби пропонувати дитині щось нове, відкриваючи перед нею нові можливості. При цьому поява дитини в сім’ї не повинна змінювати ваш спосіб життя – просто відтепер ви робитимете все спільно. Поява дитини спонукає до багатьох речей, наприклад, до розвитку самих батьків. Це, як нова сторінка, новий етап у житті, до якого треба готуватися й розвиватися в ньому.

НЕМАЄ КОМЕНТАРІВ

Залиште коментар