Головна Мамині розумники З якого віку братись за Абетку?

З якого віку братись за Абетку?

З якого віку братись за Абетку?

Усім батькам хочеться, аби їхня дитина була розумною та кмітливою, добре вчилася у школі й могла здобути перспективну освіту. А для цього, вважають деякі матусі й татусі, потрібно мало не з пелюшок (чи то підгузків) вчити малечу читати…

У світі існує багато методик раннього навчання читанню. Основними педагоги вважають системи Глена Домана, Марії Монтессорі та Миколи Зайцева. Звісно, кожна з них потребує детального вивчення. Допоміжні матеріали для цього легко можна знайти і в продажі, і в Інтернеті. А от чого ви не знайдете «у вільному доступі», так це порад кваліфікованих педагогів, які знають нюанси методик раннього читання. Саме тому «Мамин клуб» звернувся до Олександра Кочерги, заступника директора з навчально-методичної роботи Інституту післядипломної педагогічної освіти Київського університету ім. Б. Грінченка, кандидата психологічних наук, доцента.

Методика Глена Домана
Виникла ще в 40-ві роки XX ст., коли американський нейрофізіолог Глен Доман почав розробку програми реабілітації дітей з ураженнями нервової системи. Ідея полягає в тому, щоб дитина вчилася читати слова одразу, а не по літерах. Для цього батьки червоним кольором на прямокутних картках пишуть великими друкованими літерами назви предметів, які часто бачить дитина. У продажу можна знайти вже готові картки. Потім багато разів показують ці картки дитині, одночасно промовляючи слово. До того ж мама або тато одночасно показують предмет, який цим словом називається. Дитина запам’ятовує побачене й почуте і згодом сама починає читати. Поступово кількість карток збільшується, а отже збільшується і кількість слів.

Методика Марії Монтессорі
Італійський педагог Марія Монтессорі запропонувала спосіб, завдяки якому діти самі вчаться читати, без допомоги спеціальних посібників та азбук. На думку Монтессорі, спочатку діти повинні навчитися писати, а не читати, оскільки малечі простіше написати (тобто намалювати) літеру. До того ж починати слід із прописних літер, а не з друкованих – колові рухи дітлахам даються легше.
Починається письмо з підготовки руки. Для цього діткам пропонують штрихувати малюнок та обводити рамочки. Монтессорі велике значення надавала дотикам, тому малюкам дають торкатися м’яких і пухнастих літер. Паралельно з писанням дітки вчаться читати. Вони складають за допомогою рухомого алфавіту слова, а згодом і фрази. А ще пізніше від рукописних літер переходять до друкованих. Основною умовою при цьому є гра, використання казки.
Вправа-гра починається з презентації. Тобто батьки мають розповісти й показати, що можна зробити з певними предметами: «Ось м’які літери. Будемо обводити їх пальчиком і називати». Далі дитині дають можливість погратися з цими предметами, не заважаючи їй і не втручаючись. Завершується така гра прибиранням літер у коробку, книжок – на поличку тощо. Порядок – це також важливий елемент методики Монтессорі.

Методика Миколи Зайцева
Цю методику Микола Зайцев створив ще у 80-ті роки минулого століття для навчання читанню дітей віком від 2-ох років, хоча деякі батьки дають кубики Зайцева діткам, яким ще не виповнився рочок. В основі системи лежить складовий принцип. Тобто навчання починається не з літер, а зі складів. При цьому автор методики наполягає на гаслі: «Не вчитися, а грати!». Власне тому основа методики – кубики. При цьому Зайцев зробив ставку на зорову, слухову й тактильну пам’ять дитини. Склади написані на гранях кубиків, кожен з яких має інший колір, розмір і видають різні звуки, завдяки наповнювачам всередині. Усе зроблено для того, щоб у дитини вмикалися різні канали сприйняття. Великі за розміром – це кубики з твердими складами, маленькі – з м’якими, залізні – кубики з дзвінкими складами, дерев’яні – з приглушеними, «золоті» – з голосними тощо. Та й літери пишуться на кубиках різним кольором: голосні – блакитним, приголосні – синім тощо.

 

Не нашкодь

Олександре Васильовичу, так з якого віку починати навчання з дитиною і за якою методикою?

– До раннього читання слід підходити індивідуально. Не існує методик для всіх. Більше того, ранній вік є досить небезпечним для будь-якого навчання. Така практика у 99% шкодить, а не приносить користі, і може стати нездоланним бар’єром для навчання у майбутньому.

А більшість вважає навпаки. В чому причина?

– Це пояснюється тим, що мозкові структури й взагалі фізіологія дитини (особливо, раннього віку) не налаштовані на отримання великого потоку інформації. Я вже не кажу про його перетравлення! А в нас, на мій погляд, зараз відбувається комерціалізація, спроба переконати батьків у тому, що чим раніше вони почнуть вчити дитину, тим швидше досягнуть успіху. Проте за рахунок чого можливий цей успіх? За рахунок того, що ми скорочуємо малечі дитинство й забираємо в неї здоров’я. Сьогодні на 1000 дітей лікарі встановлюють 1400 діагнозів (тобто в однієї дитини може бути одночасно кілька хвороб). У наших школах вже в першому класі практично немає здорових дітей! Виникає питання: де ми губимо їх здоров’я? Відповідь очевидна – ще в дошкільному віці.

Отже, раннім розвитком, зокрема навчанням читанню, не можна займатися з маленькими дітками?

– Звісно, можна! Але треба чітко розуміти, коли дитина є готовою до цього. Найкраще, коли малеча сама виступає ініціатором навчального процесу. Та навряд чи у три роки вона захоче, аби її вчили читати. Є інший підхід – йдеться про вміле поєднання гри з елементами навчання відповідно до віку дитини.

Процес читання в психічному плані є дуже складним для малечі, тому швидко отримати результат неможливо. Потрібне неабияке терпіння з боку батьків та всіляка моральна підтримка дитини.

На що зорієнтовані більшість систем, які пропонуються для раннього читання? Вони намагаються акцентувати увагу дитини на тому, що вона бачить. Тобто, насамперед, йдеться про її фотографічну пам’ять. У більшості малюків справді є цей феномен. Вони готові ним користуватися. Та чи не забагато сьогодні зорового навантаження на дитину, починаючи від комп’ютерних ігор, телебачення, телефонів тощо. Ось чому кількість візуальної інформації має бути також добре обміркованою батьками.

Що обрати?

То яка методика краще: Глена Домана, Монтессорі, Зайцева?

– Перша відома тим, що на предмет кріплять його назву, написану великими друкованими літерами. Дитина поступово фіксує, як написане слово, й ототожнює його з конкретним предметом. Метод вимагає терпіння батьків і регулярних занять.

Методика Зайцева цікава тим, що на відміну від системи Глена Домана, пропонує використання кубиків. Свого часу випускалося дуже багато різних кубиків з літерами, які давали загальне розуміння абетки. Але їх недолік полягав у тому, що це були окремі літери, скласти з яких слово було складно. Кубики Зайцева підібрані за частотою вживання в мові. До кожного комплекту є спеціальна інструкція, яка розтлумачує батькам, як має відбуватися навчання. Ця методика враховує особливості дитини. Тут продумано все, починаючи від розмірів літер і кольорів, задіяні різні аналізатори. Крім того, методика Зайцева не стоїть на місці, вона розвивається.

Недолік методики навчання читанню за допомогою цілих слів у тому, що дитина використовує свої можливості лише як фотограф. Задіяні увага, зосередженість, пам’ять. А в кубиках Зайцева – ще й мислення, емоції, почуття. Бо дитина виступає як ініціатор збирання, а це для неї набагато цікавіше й природніше.

Втім чому ми хочемо обрати лише одну методику? Я не певен, що це дасть результат. Може бути синтез кількох методик. Крім того, батьки отримають бажаний ефект виключно за умови систематичних і приємних для дитини занять.

Звідки беруться мінуси?

Що мають врахувати батьки?

– По-перше, чим молодший вік дитини, тим коротшим має бути час, відведений на навчання. Для дитини до 3-х років заняття має тривати не більше 5-ти хвилин (бо їй дуже важко сконцентруватися). Довше (до 8-10 хв.) воно може тривати лише за умови, що буде насичене різними видами роботи. Але досягти цього батькам нелегко, бо бракує методичного й педагогічного досвіду. Часто проблема виникає через те, що немає системи у заняттях, без якої дитина нічому не навчиться, так побудований її мозок.

Часом дорослі ставлять перед собою завдання навчити дитину читати, незалежно від того, хоче вона цього чи ні.

– Це найгірший варіант і, на жаль, достатньо розповсюджений. За таких умов у дитини виникає відраза до навчання. Для неї актуальним є те, що вона переживає через гру. Тому батьки повинні проводити не заняття з елементами гри, а гру з елементами заняття.

Може тоді не варто навчати читанню змалку?

– Варто. Однак якщо з дитиною почали займатися, скажімо, в 2 роки і 8 місяців, то це не означає, що в 4 вона буде читати. Усе це досить індивідуально. Одна дитина дозріє раніше, інша – пізніше. Але це не означає, що вона є нетямущою або не талановитою. Йдеться про те, що в кожного свій режим розвитку, і це батькам треба обов’язково враховувати. Лише шлях поступовості, системності й підтримки має успіх. Але він є складним.

Що можете запропонувати?

– Ми чомусь вважаємо, що проблема тут у технології. Ні. Читання – це, насамперед, співпереживання. На початку минулого століття дуже популярними були журнали для сімейного читання. Як шкода, що тепер їх немає! Натомість тепер популярним став сімейний перегляд телебачення. При цьому кожен переживає своє в собі. А от під час сімейного читання відбувається спільне переживання. Це різні психологічні процеси. Крім того телевізор пропонує одразу картинку. Навіщо ще щось уявляти? За тебе це вже зробили. Дитині, яка не має власного досвіду, нав’язують готову картинку. Як наслідок, зникає потреба в розвитку уяви, зникають творчі здібності.

Зараз є велика кількість різних аудіозасобів, які в чомусь заміняють батьків: диски, комп’ютер. Але для дітей важливо, щоб їм читали тато й мама. У такі хвилини вони стають ближчими до дитини. Якщо вона чує їх голос або голос бабусі чи дідуся, то вони стають ріднішими. А якщо читає дядя або тьотя з динаміка, то навпаки – відбувається відторгнення батьків. Пізніше вони не можуть зрозуміти, чому діти їх не люблять. Причина проста – у нас мало часу для спілкування. А читання – це також спілкування, співпереживання. Отже рецепт такий: має бути книга, яка може зацікавити малечу, й бажання батьків щодня знаходити 10-15 хвилин, аби почитати дитині. Якщо цього немає, то, звісно, ми можемо навчити малюка читати в ранньому віці, далі він піде до школи, але читати не буде. Чому? Бо формування читача відбувається лише одним шляхом: від слухача – до читача. Іншого людство ще не вигадало.

Ліна Кулик
серпень 2013 року

НЕМАЄ КОМЕНТАРІВ

Залиште коментар